Scroll to top
© 2021 GENERATION

Світлана, 17 років

Святий Миколай+

Світлана, 17 років

Вихованка дитячого будинку сімейного типу

“Ми новорічну атмосферу вдома усі разом створюємо. Дівчата відповідають за гірлянди. Хлопчики відповідають за ялинку, а прикрашаємо її разом. Включаємо новорічну музику і під музику вбираємо. Мама готує нам кутю на Різдво. Ми разом їмо, святкуємо Новий рік. Минулого року салют запускали.

Нас восьмеро. Я найстарша, мені 17. Молодшій 10 років. Мама зараз займається лише нами, бо за наймолодшими потрібен нагляд. А нас не слухаються. У нас є розклад кухні – потрібно все мити по черзі. «Найкраще» чергувати на День народження, і всі рахують, щоб не бути черговим на чийсь день народження. Особливо, коли у мами день народження, збираються її біологічні діти (їх троє) плюс ті, хто вже випустився з нашого будинку.

Я із мамою вже 5 років. До цього я була Центр реабілітації дітей, у Ковчезі, у Пущі Водиці. До того я була в Центрі для дорослих з порятунку від алкоголю, тому що біологічна мати пила. Мені запропонували з нею поїхати. Я була там півроку, до мене прийшла сім’я, щоб познайомитися, але вони мене не взяли, бо жили поруч із моїм будинком, і розуміли, що я буду тікати все одно до мами.

Я вдячна обставинам, що я потрапила в цей центр, тому що за той час, що я була зі своєю біологічною матір’ю, я не змогла б відвідати стільки всього і побачити. І спочатку я думала, матуся моя кохана, як я без неї, але потім, коли потрапила до цієї мами, зрозуміла, що мама – це не та, що народила, а та, яка виховала. Тому що моя біологічна мати замість того, щоб вкладати в мене якісь розумні речі, вкладала в мене почуття провини. Вона нав’язала мені це почуття, і я дуже довго не могла впоратися сама з собою. Ми з мамою, яка зараз зі мною, дуже багато працювали щодо цієї теми. Було дуже тяжко. Через плач, через істерики. Я була дуже прив’язана. І це емоційна прив’язаність – почуття провини не давало. Вона пила, я приходила пізно додому, бо мені було неприємно це бачити. Мені хотілося приходити додому та ділитися з мамою чимось. Мама — це людина, як подружка, яка дасть пораду тобі, а натомість я приходжу і бачу пляшку, і обличчя, яке спить. Мені було неприємно. Я йшла до своїх подружок, бо це були єдині люди, які готові зі мною поспілкуватися. У мене ще є тітка, дві двоюрідні сестри та бабуся. Але з ними я спілкуюся.

Історія із батьком складна. Біологічна мати мене виховувала одна. Я записана як Олегівна, але цей Олег помер за рік до мого народження. Коли я прийшла до цієї сім’ї, тато був, але два роки тому він помер. Але наша мати дуже сильна. І я успадкую її приклад – я також сильна.”

Post a Comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *